Найпопулярнішою розвагою стародавніх римлян, без сумніву, були Гладіаторські бої. Видовищне змагання за життя чи смерть, агресія, кров, жорстокість – все це приваблювало багатих римлян. Відомо, що в 1 ст. до н.е. жодна велика подія в Римі не відбувалась без Гладіаторського бою. Такі “змагання” беруть свій початок від племені еструків – тоді невільники бились на могилах відомих багатіїв. Та скоро це перейняли і в Римі. Таким чином, Гладіаторські бої перетворилось на видовищний спорт та розвагу, яка приносила значні кошти організаторам.
Як відбувались бої? Хто такі гладіатори? Усі найцікавіші факти читайте далі.
Вражаючі подробиці про гладіаторів
Основна частина гладіаторів були рабами, яких навчали майстерності битв у спеціальних гладіаторських школах. Часто власники таких шкіл купували молодих та сильних рабів у їх господарів. Окрім цього, був клас вільних гладіаторів – тих, хто добровільно пішов навчатись та брав участь у битвах. Цікаво, що до боїв долучались і жінки. Щоб урізноманітнити шоу, імператор Нерон надав дозвіл вільним жінкам брати участь у Гладіаторських боях. Видовищна вистава відбувалась також за участі тварин (тигрів, левів) у двобої з людиною. Ця традиція зберігалась довгий час і навіть дотепер корида (бої з биками) залишається популярною.
Цікавим залишається і той факт, що формально, чоловіки гладіатори були на тому ж соціальному рівні, що й повії, однак ними дуже захоплювались римлянки і часто заводили романи з гладіаторами.
У віці 17 років молодий юнак потрапляв до гладіаторської школи. Закінчивши навчання, він отримував свій початковий ранг «грегарій», тобто «стадний». Так починалась кар’єра гладіатора. З того часу його життя могло обірватись дуже швидко, адже участь у боях – це гра на смерть. Тому гладіатори не доживали і до 30 років.
Гладіаторські бої у фактах та деталях
Пишна вистава захоплювала одночасно своїм розмахом, величчю й жорсткістю. Перед початком поєдинку глядачі робили великі грошові ставки на переможця, тож з великим азартом спостерігали за кривавою грою гладіаторів.
Обладунки бійців були багатими для того, щоб справити враження на публіку. За часів Юлія Цезаря вони були срібні, Доміціана — золоті, а Нерона — обладунки із бурштином. Шлейфи виготовляли з пір’я павича, а туніки й нареберні пов’язки були оздоблені золотими нитками. Окремо варто сказати про шоломи. Вони закривали обличчя для того, щоб гладіатор не бачив свого противника. Часто їм доводилось битись із близьким товаришами по гладіаторській школі.
Завершувався поєдинок у випадку смерті або смертельної рани одного з учасників. Якщо бідолаха розумів, що програє, але хотів зберегти собі життя, то він кидав свій щит й підіймав вгору витягнутий палець в знак помилування. Тоді його доля залежала лише від публіки. Глядачі вирішували вбивати чи помилувати. Переможець отримав пальмову гілку чи лавровий вінок, з яким він гордо ходив ареною під бурхливі овації глядачів. Також йому добре платили за виграш.
Піт та кров гладіатора – ліки від важких хвороб
В торгових наметах поруч амфітеатру шанувальники могли купити піт та кров воїнів. Ви спитаєте: для чого? Варіантів застосування було декілька:
- Стародавні римляни пили кров гладіаторів. Вони вірили, що в такий спосіб у них вливається могутня сила воїна.
- Кров убитого гладіатора використовували як ліки. У Стародавньому Римі вважали, що вона лікує багато хвороб, навіть епілепсію.
- Піт та кров відомих гладіаторів жінки використовували як косметику.
Сьогодні ми можемо лише припускати, чому в ті часи кривава битва та жорстокість викликала таке захоплення. Гладіаторські бої залишили сильний відбиток в світовій історії та культурі, вони дотепер надихають художників, кінематографів та письменників.